Що то за "афера з вікнами” ?

Певно, так вже закладено природою, що людина завжди прагне до істини. Зрозуміло, що коли виникає якесь питання, то хочеться знайти на нього відповідь. Історія із церковними вікнами вже давно  не дає спокою ямничанам. Не маючи правдивої інформації, люди, котрі по крихтах збирали кошти на реконструкцію храму, хочуть і мають право знати про те, як і куди використовувались їхні кошти. А той, хто насмілився привласнити (вкрасти) бодай якусь частинку цих коштів, заслуговує на загальну зневагу та осуд громади. "Не судіть та не судимі будете…”, - говорить святе письмо. Я не хочу нікого судити (Бог їм суддя), а наведу тільки факти, якими тепер уже добре володію. Цю інформацію я збирав по крихтах після того, як мене звинуватили у якійсь "афері з вікнами”.

   Отже, роботи по заміні вікон у церкві велися у два етапи різними виконавцями. На першому етапі їх здійснював приватний підприємець Авер’янов, якого я особисто ніколи не знав і побачив вперше, коли він та його підлеглі почали роботи по заміні вікон у церкві.   ПП Авер’яновим було замінено 6 вікон на куполі церкви із демонтажем, монтажем та їх доставкою. Вікна із тонованим склом, шпросами у вигляді хреста. Це індивідуальне замовлення виконувалось на двох виробництвах. 05.06.2009 року за них було заплачено 28 тисяч 720 гривень. Було також замінено 2 круглі вікна. Одне над входом, а інше з тильної сторони церкви. За два круглих вікна із вітражним склом у кольорі та за 8 дерев’яних коробок (відкосів) із демонтажем, монтажем та привозом заплачено 14 тисяч 90 гривень. Варто відзначити складність даних робіт та висоту, на якій вони проводились. Притензій до ПП Авер’янова щодо даних вікон ні в кого не було.

    Далі на сесії сільської ради розглядалася пропозиція від даного підприємця на виконання робіт по заміні решти вікон без нижнього ярусу. Весь комплекс робіт другого етапу по представленому ним кошторису був оцінений у 110 тисяч гривень. Та на сесії виступили Іван Ковальчук і Романія Постолянюк, які сказали, що це дуже дорого. Їх підтримали депутати, які  погодились з тим, що вартість вікон може бути й меншою і прийняли рішення, за пропозицією сільського голови Івана Ковальчука,  з метою економії коштів доручити голові провести перемовини із виробником вікон по питанню зниження їхньої ціни та знайти іншого виконавця робіт. Що і було зроблено. Новим виконавцем стала фірма «Омега Стар». Нею був виконаний весь комплекс робіт другого етапу по заміні решти вікон без нижнього ярусу.  Та вартість робіт склала уже 137 тисяч гривень. Із них 100 тисяч заплатив ПАТ "Івано-Франківськцемент” в рахунок боргу перед Ямницькою сільською радою, а решту коштів сільрада. От тільки велике питання до голови сільради: чому вікна того ж виробника, із тією ж комплектацією та комплексом робіт по їх заміні раптом виросли у ціні із 110 тисяч гривень до  137 тисяч гривень ?  Як так могло статися, що мали зекономити, а натомість переплатили  27 тисяч  гривень, і хто за це відповість ?

Та повернімося до вищезгаданої сесії. На цій же сесії я раптом почув у свою адресу звинувачення в тому, що нібито хочу нажитися на заміні вікон. Ці звинувачення звучали з вуст Романії Постолянюк та її племінниці-директорки. Депутати попереднього скликання і ті, хто був присутній на згаданій сесії, добре пам’ятають, наскільки я був здивований і разом з тим обурений даним звинуваченням, оскільки питанням вікон я не займався і навіть не цікавився. Я допомагав знайти якісну і дешеву бляху, по закупівельній ціні привозив грунтівки і лаки. Ще раніше займався встановленням опалення у церкві та багато чим іншим. У мене ніколи навіть думки не могло закрастися, щоби щось заробляти на церкві. Навпаки, я старався, маючи певний досвід підприємницької діяльності, здешевити вартість матеріалів, аби зекономити громадські кошти. Я добре знав, що люди інколи віддавали останні гроші, щоб відреставрувати нашу святиню. А ще я був гордий з того, що громада і мені також довірила працювати у комітеті по реконструкції церкви. І раптом таке звинувачення. Та не встиг я й слова сказати (чесно кажучи, занімів від здивування), як піднявся отець-декан Богдан Курилів і повідомив всім  присутнім  на сесії сільської ради, що питанням заміни вікон у церкві я, Микола Шпільчак, не займався і ніякого відношення до них не маю !

         Чому  ж  підозра впала на мене ?  З’ясувалося, що  підприємець  Авер’янов раніше міняв двері у Ямницькій школі, а  візитівку із його  прізвищем передав директорці школи я. Отут мені хочеться згадати китайську народну мудрість: " Не роби добре, якщо не хочеш , щоб вийшло на зле ". Бо, коли на одній із сесій розглядалося питання заміни дверей у школі, пані директорка поскаржилася, що важко знайти гарного виробника. Треба ж мені було шукати собі клопіт на голову ? Я поцікавився у знайомих, у різних магазинах, бо щиро хотів допомогти. В одному з магазинів, де були якісні зразки дверей, мені дали візитівку ПП Авер’янова, яку я віддав пані Винник. Як вони обоє там домовлялися і про що – мені не відомо. Та саме цей факт послужив причиною того, що я нібито знаю Авер’янова, а тому хочу разом із ним заробити. Але ж, люди добрі, до чого ми дожилися ?! Невже не можна просто вірити, що є ще люди, які чесні, які не шукають вигоди, які просто щиро хочуть допомогти. Та не дурний вигадав:”Кожен судить сам по собі”.  На сьогодні відомим є  той факт, що додатково, без передоплати, під чесне слово, виготовивши на замовлення директорки таблички для класів, підприємець за свою роботу не отримав грошей і має їх у себе як пам*ять про «недобросовісного клієнта».

   Та знову повернімося до славнозвісної сесії. Коли голова сільради  та Романія  Постолянюк при розгляді пропозиції ПП Авер’янова почали говорити ,  що "це дуже дорого”,  слово взяв я і сказав, що "якщо голова домовиться із виробником вікон і зекономить нам хоча б 3-5 тисяч гривень, то вся громада села йому буде тільки вдячна”.

   Ось це і було все моє відношення до вікон. Більше я не мав ні з ким  ніяких розмов на цю тему. І тут раптом перед виборами сільського голови чую, що мене звинувачують у якійсь "афері з вікнами”. Отоді  я  поцікавився,  де і які вікна замовляли.  От і з’ясувалося, що вікна стали коштувати не дешевше, а набагато дорожче. І замовляв ті вікна голова Іван Ковальчук. Це добре  знає він і депутати попереднього скликання, а також присутні на вищезгаданій сесії. Знає також отець-декан Богдан Курилів та церковний уряд. Чесно кажучи, навіть тоді у розпачі мені хотілося, щоби  священик виголосив всю правду про вікна у церкві. А потім чомусь вирішив, що не буду опускатися до рівня тих, хто мене оббрехав. Сьогодні про це шкодую.

   Довго роздумував над тим, чим я розізлив «сильних світу цього». А,  напевно,  тим, що ще раніше на сесії сільської ради дозволив собі не погодитися із тим, як паплюжать чесне ім’я людини, яку я знаю з дитинства, яку поважаю, якій вірю і яка, не будучи присутньою на сесії, не могла себе захистити.

     Хочу також нагадати, що у 2010 році на зустрічі із кандидатами на посаду сільського голови Романія Постолянюк задала мені питання: "Розкажіть про аферу з вікнами”. Моєму обуренню не було меж. Я ніколи не сподівався, що люди можуть бути такими лицемірними, тому що пані Романія, як я вже казав, була присутня на сесії сільської ради, коли розглядалося питання заміни церковних вікон, і вона добре знала, що я ніякого відношення до тих вікон не мав. Та мене треба було скомпрометувати. І "їм” це вдалося.

     Тут мені б хотілося розповісти один дуже повчальний анекдот (а вони, як правило, беруться із життя). Якось зустрілися два кандидати у депутати. Один каже другому: "А ти знаєш, що в тебе немає ніяких шансів пройти. Я виграю”. "Чому?” - питає інший. "Бо я розповів усім, що твоя донька проститутка і наркоманка”, - засміявся перший. "Але ж у мене немає доньки, я маю двох синів!”,  - здивовано знизив плечима другий кандидат. "А ти піди і спробуй довести, що це не так!” - переможно усміхнувся перший.

     Ось така анекдотична історія. А чи не щось подібне сталося і у моєму випадку? Мене оббрехали, грубо і підло, а я мушу тепер доводити, що ні в чому не винен.

     Можливо, запитаєте Ви, чому я так пізно вирішив про все написати? По-перше, думав, надіявся, що люди зрозуміють самі, де правда. Бо має ще бути десь елементарна логіка, здоровий глузд. А по-друге, події останніх місяців прискорили моє рішення. Що ж саме? Спочатку мені було задано питання про "аферу з вікнами” на сайті громадської організації "Поклик Ямниці”. Потім , у приватних розмовах, я дізнався, що навіть люди, які мене нібито й добре знають, хочуть дібратися до істини, бо « надто вже якесь заплутане питання». Цього ж хочу і я. Та останньою краплею було те, що голова сільради Іван Ковальчук на позачерговій сесії 27.07.2012 року , не бажаючи визнавати  очевидні фінансові та інші прорахунки в роботі сільської ради, у черговий раз почав звинувачувати мене в якійсь  нібито причетності до "афери з вікнами”. На даний час, будучи головою громадської організації "Поклик Ямниці”, намагаюся разом з однодумцями відстоювати інтереси громади. Це декому дуже не подобається (бо, як відомо, "правда завжди очі коле”) , тому і вдаються знову до брехні.

    Слово сказане і слово написане – різні речі. У повній мірі розуміючи міру відповідальності за написане мною у даній статті, я заявляю, що ніякого відношення до заміни вікон у церкві ні я особисто, ні будь-який підприємець, житель села Ямниці, не має і не мав. Готовий цю свою правоту відстоювати будь-де і будь-коли, маючи всі необхідні докази та факти. Моє сумління чисте. Я ні в кого ніколи нічого не крав і нікого не обдурив. Працюючи у складі комітету по реконструкції нашої святині, чесно виконував свої обов’язки. За свою роботу мені не соромно дивитися людям в очі.

    Крім суду людського, є ще найвищий суд – Божий. І якщо хтось думає, що своєю відвертою брехнею зможе ввести в оману людей, то йому слід пам’ятати, що «кожному воздасться по ділах його».

                                                Микола Шпільчак                       

                                      Голова громадської організації

                                                 "Поклик Ямниці"