На території давньої Ямниці в урочищі Бійне польськими археологами у 1886 році знайдено залишки поселення та кладовище періоду пізнього палеоліту. Серед знахідок було знайдено кремяні знаряддя праці (серп, мотику, відбійник, ніж) та залишки слабовипаленого посуду. Ямниця вперше згадується в 1444 році. Проте нові дослідження, які базуються на матеріалах галицького гродського і земельного судів ХV ст., засвідчили про те, що Ямницю знали вже в 1440 р. Першим власником села був галицький староста Микола Парава. Населення села входило до галицького староства і сплачувало податки на користь урядників які перебували в м. Галичі. У 1626 році село зазнало руйнувань через набіг татарів. Під час повстання Б. Хмельницького і походом його армій в Галичину 1649 року населення Ямниці було включено до складу бойових одиниць покутських козаків.У 1772 році Ямниця переходить у власність австрійської казни, а потім в постійне користовання магнату Юзефу Потоцькому, який здавав село в оренду. За ці роки село зазнавало великих страждань і безправ'я яке їм чинили управителі Павликовський, Копистинський, Зелінський та Шишковський. Через це громада села вирішила відправити свого посланця до австрійського імператора з вимогою допомогти і позбавити сваволю урядників. Посланцем був відставний солдат — Іван Смицнюк, який два рази пішки (1835, 1840) ходив до Відня, а також писав скарги до цісаря та окружної комісії. Розгніваний Міхал Шишковський (тогочасний управитель с. Ямниця та с. Угринів), в 1843 році наказав вбити Смицнюка: його прив'язали до коней і волокли до того часу поки він не помер.Зараз на сільському кладовищі знаходиться його символічна могила. 18 березня 1896 року в Ямниці виникає культурно-освітнє товариство «Просвіта». Під час Першоі Світової війни Ямниця була в горні протистоянь австрійських і царських військ. У 1916 році село зазнало найбільших руйнувань через перестрілку артилерії воюючих сторін прямо над селом. Залишилось тільки три будівлі. Населення в цей час було виселено в австрійське містечко Гмінд.На червень 1917 року в «козаковій долині», біля Стінки, розміщувався 12-й корпус Заамурської дивізії, яка мала завдання просунутись вперед, розбивши австрійців між Ямницею і Павлівкою, та захопити їх артилерію. Після кількох спроб це здійснити, Заамурська дивізія зазнала невдач. Розмістившись на Стінці, вона утримувала цю позицію без боїв, вільно проводячи там час. Австрійські війська, які також були деморалізовані довгою війною, теж не здійснювали наступів. На фронті стояло затишшя. Капітану А. Ніженцову було видано наказ привести цю дивізію в порядок і разом із сформованим «1- м Корніловським Ударним полком» здійснити наступ на австрійські позиції.Прибувши до гори Стінки, корніловські війська зустріли повний безлад на позиції Заамурської дивізії. Дерев’яні колоди з бліндажів були зняті, їх заамурці рубали для варіння чаю та їжі. Наступного дня за наказом Ніженцова на цій позиції почалось відновлення окопів і бліндажів. Будувались нові кулеметні гнізда та укріплення для бомбометів. Почалось вивчення австрійських укріплень біля Ямниці, де б можна було завдати вирішального удару. Австрійці в окопах поводили себе спокійно, часто ходили по відкритій місцевості, варили каву тощо. Ударному полку 18 червня було видано наказ вести кулеметний вогонь із Стінки по австрійцях в разі їх появі на горизонті. Зразу після його виголошення було вбито першого австрійця, який розгулював над своїми окопами. На ці постріли відповіла австрійська артилерія обстрілом Стінки, після якого було вбито російського кулеметника, який був в ранзі унтер-офіцера. Вночі часто росіяни здійснювали обстріли позиції австрійців із бомбометів. Легке їх переміщення і часта зміна позицій змушувала австрійців вести неточні обстріли противника. Також здійснювали розвідки із захопленням полонених. Такі пожвавлення російських військ непокоїли австрійців. Був навіть випадок, коли австрійський посильний прийшов у Стінку і повідомив, що в разі подальшого обстрілу австрійських позицій, вони здійснять штикову атаку і виб’ють росіян.До середини червня 1917 року у ворожих військах зник патріотизм. Ніхто із військових не хотів воювати. Часто навіть офіцери відмовлялись від зверхніх наказів вищого командування про наступи чи переміщення в район військових дій. Між солдатами влаштовувались братання, часто здійснювали обмін продовольством, проводились переговори. На свята військові дії припинялись, війська святкували, салютуючи одні одним на відстані. Також після битв влаштовувались перерви для проведення поховань і відправ панахид над померлими. Тому такі військові пожвавлення російських були несподіванкою для австрійців.23 червня 1917 року розпочався масштабний наступ 8-ї армії. Згідно з даними полковника Д. Леонтєва, начальника штабу 1-го Ударного полку, битва в Ямниці розпочалася зранку 24 червня. 12-й Заамурський корпус також брав участь у цій атаці. Наступ почався обстрілом австрійських позицій із артилерії і бомбометів, які після кількахвилинного обстрілу покрились порохом і димом, через який їх не було видно. Австрійські війська також відповіли обстрілом із важкої і легкої артилерії. Росіяни від цих пострілів почали панікувати і боялись йти в атаку. Після цього командир 12-го Заамурського корпусу генерал Черемисов викликав до себе капітана Ніженцова. У розмові він повідомив, що заамурці не підуть в атаку до того часу, доки не буде ліквідована австрійська артилерія, яка знаходиться десь правіше від Ямниці. Ударному полку було наказано першочергово захопити артилерію, після чого Заамурська дивізія вступить у битву.Наступ цього дня не відбувся. Російські розвідники, перейшовши ріку Бистрицю, довідались, що окопи і колючі загородження австрійців були пошкоджені частково. Тим більше, австрійці почали їх відбудовувати. Ударний полк 25 червня розпочав новий наступ. В 9 годин 45 хвилин російські війська здійснили знову артобстріл австрійських позицій. Із Стінки була випущена сигнальна ракета, яка означала про початок наступу. Форсувавши Бистрицю, незважаючи на кулеметний обстріл із австрійської сторони, Ударний полк рухався вперед. Його наступ проходив хвилями, кожних 3-5 хвилин вони здійснювали пересування вперед. Організувавшись, австрійці намагались здійснити штикову атаку, але росіяни їх відкинули, взявши десяток в полон. Прапорщику С. Шиніну із невеликим корпусом вдалось захопити 4 важких і дві легких австрійських гармати. Біля цих гармат вони вбили австрійського начальника артилерії. Корніловці розміщувались в урочищі Сизонка, де був останній перед тилом австрійців окоп. Розмістились вони у захопленій лінії укріплення, яка простягалася біля згину залізної дороги Калуш-Станіславів. Звідси вели спостереження за проривом Заамурської дивізії, яка трощила австрійців зліва від Ямниці. Разом із заамурцями тут діяв і штурмовий батальйон 164-го піхотного полку під командуванням Антона Туркула. Вони зуміли обійти першу лінію укріплень австрійців і захопити другу і третю. Перша лінія повністю потрапила в полон (14 офіцерів і 1142 солдати). До вечора вони просунулись до території села Павлівка і зупинились в кількох кілометрах перед лісами Бавків. Головне австрійське укріплення розмітилось на окраїнах лісу Бавків, позаду сучасної військової частини і дальше до території Ценжів - Майдан. Тут австрійці побудували бетонні доти, велику кількість бліндажів і окопів. Дот з ініціалом австрійця «HELDEN KELLER 1917» зберігся до сьогодні. Ця остання лінія стала основною для прориву і подальшого наступу на Калуш. Австрійці вирішили не відступати, утримуючи фронтову лінію. Їм на допомогу залізницею було перекинуто додаткові німецькі війська із фаланги генерала Макензена. Захопивши всі окопи в Ямниці, російські війська почали збиратися докупи в одному із польових ярів. Росіяни досить сильно дивувались австрійським захопленим окопам, більшість із них були виготовлені з бетону. В офіцерських бліндажах були чисті ліжка, столи і крісла, на стінах висіли портрети. Окрім гармат та боєприпасів, корніловцями було захоплено 26 офіцерів і 831 солдат. Серед здобутих трофеїв росіянам потрапила до рук австрійська польова кухня. Захопили також кілька ящиків австрійського вина, але офіцери наказали його знищити. Ввечері цього ж дня Заамурська дивізія не узгоджено із 1-м Ударним полком здійснила наступ на останню австрійську лінію в напрямку Бавків. Однак, була відкинута австро-німецькими військами під сильним кулеметним вогнем. Дивізія почала в паніці відступати. Австро-німецькі війська вирішили, що це відступають основні сили росіян, і розпочали їх переслідувати. Корніловці, які були біля Сизонки, здійснили штикову атаку і відкинули ці наступаючі війська. Наказ про штикову атаку віддав штабс-капітан М. Скоблін, який і повів корніловців вперед. Битва відбулася на полі між Бавками і залізною дорогою.164-й штурмовий батальйон разом із прибулою ввечері 75-ю частиною Севастопольського полку також здійснили атаку, перейшовши в ліс через Павлівку. Тривале протистояннями із великими втратами з двох сторін змусило в паніці австро-німецькі війська відступати. Росіяни переслідували їх в Чорному лісі до глибокої ночі. По калуському шосе переслідування робили і російські броньовики. Над полем часто кружляли німецькі аероплани, які скидали в небо червоні стрічки із грузилом, вони вертикально падали і вказували для австрійської артилерії ціль для обстрілу. В цій штиковій атаці загинуло близько трьохсот корніловців. Про втрати Заамурської дивізії і австро-німецьких військ невідомо. В австрійській історіографії битва 25 червня отримала назву «Битва при Ранковій Горі» (мається на увазі під Стінкою).Після вечірньої атаки росіянами було захоплено 4 кулемети і до трьох тисяч полонених. За даними начальника штабу полковника Леонтьєва, який проживав після війни в Аргентині, в атаці між селами Ямниця і Павлівка трофеями Корніловців були 14 кулеметів, 4 важких і 2 легких гармати, 10 ящиків із снарядами, взято в полон 26 офіцерів і «багато військових»! Втрати Корніловського Ударного полку за весь бій 24-25 червня становили: 24 офіцера і 506 воїнів вбитими і пораненими. Втрати 164-го штурмового батальйону вбитими: 1 офіцер і 61 солдат, поранено 7 офіцерів і 217 солдатів. Нагороди за цю битву: підполковник Ніженцев, підпоручик Лахтінов і прапорщик Мазін – орден св. Георгія 4-го ступеня, 11 офіцерів – орден св. Володимира 4-го ступеня з мечем і стрічкою, 1 офіцер – орден св. Анни 2-го степеня з мечем. 24 офіцери – орден св. Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість». Всі воїни Корніловського Ударного полку були нагороджені Георгіївськими хрестами, а дві сестри милосердя – медалі 4-го ступеня.Прорив Корнілова продовжувався до 30 червня, захопивши Галич і Калуш, просування вперед припинилось. Вийшовши на річку Лімницю, 8-а армія розпочала військові дії із перекинутими сюди австро-німецькими військами під командуванням генерала Ліцмана. Розбивши неподалік Тернополя 11-у російську армію, австрійці заходили у фланг 8-ї і 7-ї. Тому російським військам потрібно було відходити із захоплених територій. Червневий наступ було повністю провалено. Саме ця битва стала останньою для села Ямниці в період Першої світової війни. В 1939 році село стає частиною СРСР. Через масові терори більшовиків проти населення Галичини, Ямниця стає центром формування відділів ОУН-УПА. Загалом в національно-визвольній боротьбі проти німецьких та більшовицьких загонів взяло участь 103 жителі села, які були воїнами УПА. Серед найвідоміших постатей в УПА з Ямниці — Василь Савчак «Сталь» — провідник ОУН Буковини. За релігійною вірою село є греко-каталицьке, в ньому розміщено храм св. Миколая який побудований без жодного цвяха, методом конструювання дерев'янних бруcів.