Ми віримо у краще! Але коли воно настане……

На порозі – свята, а настрій у багатьох українців зовсім не святковий. Та й звідки б йому взятися, якщо в країні війна, економіка в кризі, а ціни – на підйомі? Як замість того, щоб тішитися за святковим столом, не заплакати? Як знайти в собі сили для оптимізму, коли кожного дня чуєш лише сумні новини?

   Ми завжди хочемо більше, аніж ми маємо. А насправді Господь уже дав нам дуже багато, й не варто про це забувати. Ми маємо шанси, яких не було в попередніх поколінь. Колись про Україну  мало хто і чув, а нині про нас знає увесь світ. Знають, звісно, і з тривожних моментів, але також і підтримка є величезна у світі. Тому ми повинні триматися гідно й вірити, що нам усе одно вдасться домогтися свого. Бо якщо ми розчаруємося, якщо скажемо: "Все пропало!", то змарнуємо і внутрішні, і зовнішні шанси.

   Україна зміниться тільки тоді, коли зміниться кожен українець. Забудьмо про цей радянський патерналізм, коли всі тільки й чекали, що хтось нагорі все змінить, і берімося за справу самі, міняймо  своє життя та цінності, на яких його будуємо.

     Давайте поміркуємо, що змінилося із часів правління Януковича?

     Минула влада крала багато і на усіх рівнях. Крали, викачуючи із будівництва доріг, мостів, стадіонів, великих інфраструктурних та інших проектів до 50-60% від їхньої вартості. Метастази здирництва, хабарництва, корупції, кумівства оповили всі державні структури. Так, ми жили погано. Але назвіть мені бодай одну просту людину, яка б сказала зараз, що при попередній владі жити було гірше, ніж тепер. Так, Україна веде війну із знахабнілим і сильним ворогом. Але…!

    Проаналізуємо ситуацію. По великому рахунку, якби не волонтери та люди доброї волі, то у нас і армії не було б. Вона була би гола , боса, голодна і без жодних засобів особистого захисту.

   Що ж робить теперішня влада для виходу із ситуації, шо склалася?  Вона краде?! Як і попередня, але вже через рефінансування банків  та знецінення гривні, через підняття курсу. Українці за останній рік збідніли більш ніж у три рази. І головною причиною цього масового зубожіння є аж ніяк не війна.

   А що далі? А далі уряд вводить нові тарифи на газ, електроенергію, воду, тепло і т.д., збільшуючи їх у 4-7 разів.

  Що буде далі? Завтра? Через місяць? Через рік?

  Щодня, щохвилини, щосекунди ці настирливі запитання свердлять наш розум. Втома щоденного неспокою наростає. Песимізм огортає країну. Важко, дуже важко знаходити в собі нові сили, вірити у краще. Важко насамперед, мабуть, тому, що втрачено систему координат, і через це люди не можуть спрогнозувати навіть найближче майбутнє у своєму житті. Через це – тривога, біль, депресії. У ситуації, коли знову політики розчаровують, єдине, на що покладається багато хто, - власна інтуїція. Саме самооцінка тих чи інших подій стає для більшості людей найнадійнішим орієнтиром у житті.

    Ми  проходимо через те, через що проходило багато націй. Нікому національне становлення не давалося легко, завжди з кров'ю і жертвами. Цей процес відбувається у нас на очах, причому дуже стрімко. Звісно, з трагічних випробувань – ми як нація – вийдемо сильнішими, і тут якоїсь зупинки не повинно бути. Пам'ять про героїв, про ціну, заплачену за свободу, про власні страждання має додавати нам сили. Ми, українці , довели, що можемо захищатися, що ми – самодостатня нація. Війна звільнила дуже багатьох із нас від ілюзій щодо Росії, як "брата". Старе гасло Миколи Хвильового "геть від Москви!" тепер стало як ніколи актуальним.

   Хаос та паніка забирає надію і породжує відчай у слабодухих. У всіх нас  тривожне передчуття, серце – неспокійне.  Відчуваємо, що драматичні події в Україні швидко не закінчаться, а будуть ще кривавішими. Доведеться нам багато терпіти, але ми вистоїмо! Мусимо! 

                                        Слава Україні!    Героям Слава!